Історія справи

Постанова ВГСУ від 07.07.2015 року у справі №910/10444/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року Справа № 910/10444/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргизаступника прокурора міста Києвана постановувід 08.04.2015 Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/10444/14господарського суду міста Києваза позовомзаступника Дніпровського екологічного прокурорадо1. Київської міської ради; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "КИЇВЗЕЛЕНБУД"провизнання недійсним рішення, визнання недійсним договору та визнання відсутнім права користування земельною ділянкоюв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача-1: від відповідача-2: від третьої особи:Попенко О.С. (старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України) не з'явились Бабич О.Д. (довіреність № 20/01 від 20.01.2015) Завалішина Г.С. (довіреність №20 від 25.02.2015)В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Запорізької області (головуючий суддя Цюкало Ю.В., судді - Бойко Р.В., Босий В.П.) від 15.10.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Федорчук Р.В., судді - Лобань О.І., Майданевич А.Г.) від 08.04.2015, у справі № 910/10444/14 в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.43 ГПК України, ст.ст.123, 141, 142 Земельного кодексу України, ст.ст.19, 121 Конституції України, ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 повністю заперечує викладені в ній доводи.

Відповідач-1 не скористався наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Заступник Дніпровського екологічного прокурора звернувся до суду з позовом до Київської міської ради (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельний альянс" (відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору та визнання відсутнім права користування земельною ділянкою. Позовні вимоги вмотивовані тим, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу відповідачу-2 земельної ділянки прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим, рішення має бути визнано незаконним і скасовано, а укладений на його виконання договір оренди - недійсним.

Судами встановлено таке.

01.10.2007 Київською міською радою прийнято рішення №433/3267 "Про передачу ТОВ "АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торговельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу на вул. Прирічній у Оболонському районі міста Києва" (т.1 а.с.58-60).

Пунктом 4 рішення Київської міської ради від 01.10.2007 №433/3267 затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ "АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС" земельної ділянки загальною площею 16,44 га, зокрема, 3,659 га в межах прибережних захисних смуг для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торгівельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Прирічній у Оболонському районі м. Києва (далі - земельна ділянка).

Пунктом 6 вказаного рішення Київської міської ради передано ТОВ "АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС", за умови виконання ним пункту 7 цього рішення, у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 16,44 га, з яких: площею 15,68 га - за рахунок земель житлово-громадської забудови; площею 0,76 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

На виконання зазначеного рішення, 26.03.2008 між Київською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ "АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС", як орендарем, укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років (а.с.61-68). Вказаний договір оренди нотаріально посвідчений та зареєстрований в Головному управлінні земельних ресурсів 26.03.2008 під №785.

Спір виник між сторонами даної справи у зв'язку із тим, що, на думку прокурора, рішення Київської міської ради від 01.10.2007 №433/3267 та договір від 26.03.2008 №785 суперечать статтям 39, 184 Земельного кодексу України, статтями 17, 19 Закону України "Про основи містобудування" та ст.13 Закону України "Про планування і забудову території" через відсутність плану земельно-господарського устрою на момент передачі земельної ділянки в оренду. Крім того, прокурор вказує на порушення вимог п.10.4 ДБН 360-92 та п.4.2, п.6.1 ДБН 173 у зв'язку із тим, що територія переданої в оренду земельної ділянки відноситься до зеленої зони міста та ландшафтно-рекреаційних територій, де не допускається розміщення будинків, споруд та комунікацій, якщо об'єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства. Також прокурор зазначає, що було порушено вимоги ст.123 Земельного кодексу України через відсутність нотаріально засвідченої письмової згоди попереднього землекористувача - Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "КИЇВЗЕЛЕНБУД" на вилучення земельної ділянки. Крім того, стверджує, що було порушено вимоги ст.60 Земельного кодексу України та статей 88, 89, 91 Водного кодексу України щодо заборони будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), зокрема, баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів у прибережних захисних смугах. Водночас прокурор зазначає, що земельна ділянка знаходиться в зоні охоронюваного ландшафту, на якій згідно ст.32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, а відповідно до пункту 3.4.3.1 ДБН Б.2.2-2-2008 передбачено, що на території зони охоронюваного ландшафту можлива господарська діяльність, якщо вона не порушує характеру ландшафту і не потребує зведення капітальних будівель і споруд.

Таким чином, позов ґрунтується на тому, що, на думку прокурора, Київською міською радою допущено порушення вимог земельного та містобудівного законодавства, а також законодавства про охорону культурної спадщини при передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2. У зв'язку із наведеним, прокурор звернувся до господарського суду міста Києва із позовними вимогами про визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01.10.2007 №433/3267 та договору від 26.03.2008 №785, а також прокурором заявлено вимогу про визнання відсутнім у ТОВ "АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС" права користування спірною земельною ділянкою.

За результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, та виходячи з викладених вище обставин, суди правомірно виходили із такого.

У відповідності до статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Законом України від 17.07.1997 №475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу ст.9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява №311107/96, п.54).

Колегія суддів погоджується з висновком судів, що право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким з моменту винесення оспорюваного рішення та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується ст.ст.1, 8, 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Як вірно зазначили суди, рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 вказаного рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

При цьому, у наведеному рішенні Європейського суду з прав людини йдеться про непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, незалежно від типу договорів, які були укладені на виконання оскаржуваних рішень у будь-якій із країн, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

В постанові від 14.03.2007 у справі №21-8во07 Верховний Суд України врахував висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" до правовідносин, що склалися в процесі приватизації відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів". Верховний Суд України, спираючись на зазначене рішення Європейського суду з прав людини, зробив висновок про те, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Касаційна інстанція погоджується з тим, що незважаючи, що на момент виникнення спірних правовідносин до останніх застосовувались норми законодавства, на які є посилання в позовній заяві, практика Європейського суду з прав людини в даному випадку має бути застосована судом з огляду на те, що порушення, допущені органами державної влади, не повинні впливати на правомірні очікування особи, і покладати на останню негативні наслідки таких порушень незалежно від країни-учасниці Конвенції.

Отже, в силу вказаних рішень Європейського суду з прав людини, ст.1 Першого протоколу до Конвенції та відсутності доказово обґрунтованих доводів щодо наявності умислу у відповідача-2 на незаконне одержання земельної ділянки в користування, суди дійшли до правомірного висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсними оспорюваних рішення відповідача 1 та договору, і, відповідно, визнання права користування земельною ділянкою відсутнім.

Також вірним є висновок судів, що доводи прокурора щодо порушення відповідачем 1 вимог закону та інтересів держави внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та укладення оспорюваного договору через відсутність згоди попереднього землекористувача - Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "КИЇВЗЕЛЕНБУД" на вилучення земельної ділянки є необґрунтованими та недоведеними з огляду на наступне.

Пунктом 5 рішення Київської міської ради від 01.10.2007 №433/3267 вирішено припинити право користування Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "КИЇВЗЕЛЕНБУД" частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 03.01.1977 №40 "Про відведення земельних ділянок управлінню "КИЇВЗЕЛЕНБУД" і управлінню підприємств комунального обслуговування міськвиконкому під будівництво зони відпочинку та пляжу /ІІ-Ї черги/ з рятувальною станцією в прибережній смузі житлового масиву Оболонь" та від 15.12.1975 №263/15 "Про відведення земельних ділянок управлінню "КИЇВЗЕЛЕНБУД" і управлінню підприємств комунального обслуговування під будівництво зони відпочинку з пляжами та рятувальної станції в прибережній смузі жилого масиву "Оболонь" та виготовлення технічної документації на будівництво цієї зони і пляжів", та віднести її до земель житлово-громадської забудови. При цьому, судами встановлено, що в кінці речення вказаного пункту рішення Київської міської ради в дужках зазначено про наявність відповідного листа-згоди.

Водночас суди цілком правомірно виходили із того, що ані прокурором, ані третьою особою суду не доведено і, як того вимагає ст.33 ГПК України, документально не підтверджено факт відсутності листа-згоди третьої особи на припинення користування нею спірною земельною ділянкою.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно вимог ч.2 ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Частиною 6 ст.123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 01.10.2007) встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до п."а" ч.1 ст.141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Приписи зазначених норм права спрямовані на захист прав землекористувача від безпідставного вилучення земельної ділянки з користування без відповідної згоди самого землекористувача.

Проте, прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах держави, а не в інтересах Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "КИЇВЗЕЛЕНБУД", чиї права могли б бути порушені, у разі доведення факту відсутності його згоди на вилучення земельної ділянки.

Прокурор жодним чином не обґрунтував яким саме чином наявне, на його думку, порушення права землекористування Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "КИЇВЗЕЛЕНБУД" може призвести до порушення інтересів держави.

З урахуванням викладеного, суди дійшли до правомірного висновку щодо безпідставності вказаних доводів прокурора.

Крім того, прокурор в обґрунтування позову посилається на відсутність плану земельно-господарського устрою на момент передачі земельної ділянки в оренду.

Так, згідно з п.42 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній станом на 01.10.2007) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Отже, обов'язок затвердження містобудівної документації законом покладається саме на місцеві ради.

Суди вірно звернули увагу на принцип юридичної визначеності, закріплений у рішенні Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), а саме: принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних та юридичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Таким чином, відсутність затвердженого Київською міською радою плану земельно-господарського устрою не може бути підставою для визнання недійсними оспорюваних рішення та договору за позовом прокурора в інтересах держави.

Водночас, прокурор в позові посилається на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах зони охоронюваного ландшафту.

Так, відповідно до ч.3 ст.32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Виходячи зі змісту наведеної норми права, дозвіл уповноваженого органу охорони культурної спадщини є законною підставою для здійснення містобудівних, архітектурних чи ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт у межах зон охорони пам'яток або історичних ареалів населених місць, а, відтак, і законною підставою для передачі та одержання в оренду земельних ділянок в межах вказаних територій для використання з метою здійснення зазначених перетворень або робіт.

Листом від 05.09.2007 №22-2209/35 Державною службою з питань національної культурної спадщини надано згоду на відведення ТОВ "АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС" земельної ділянки по вул. Прирічній у Оболонському районі м. Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торгівельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу за умови прийняття Київрадою рішення про внесення змін до "Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста", затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381, та вирішення майново-правових питань у встановленому законом порядку.

Враховуючи зазначене, вимоги закону щодо обов'язковості одержання дозволу органу охорони культурної спадщини при передачі спірної земельної ділянки в користування відповідачеві 2 Київрадою було додержано.

Крім того, першим пунктом рішення Київської міської ради від 01.10.2007 №433/3267 затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів окремого об'єкта містобудування - будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торговельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу на вул. Прирічній в Оболонському районі м. Києва.

Другим пунктом вказаного рішення Київської міської ради внесено зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020, а саме: територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучити із зони зелених насаджень, загального користування до території громадських будівель і споруд в районі вул. Прирічної в Оболонському районі м. Києва.

Третім пунктом зазначеного рішення Київської міської ради внесено зміни до "Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста", затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 16,44 га у Оболонському районі м. Києва.

П'ятим пунктом рішення Київської міської ради від 01.10.2007 №433/3267, як встановлено вище, вирішено припинити право користування третьої особи частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 03.01.1977 №40 та від 15.12.1975 №263/15, та віднести її до земель житлово-громадської забудови.

Враховуючи встановлені судами обставини вірним є те, що Київрадою також були в повній мірі додержані умови викладені у листі Державної служби з питань національної культурної спадщини від 05.09.2007 №22-2209/35.

Отже, відповідач-2 у встановленому законом порядку одержав право на здійснення будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торгівельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу на спірній земельній ділянці, а відтак дана земельна ділянка передана відповідачу-2 для використання з відповідною метою без порушення встановленого законом порядку користування землями в межах зон охоронюваного ландшафту.

Прокурор також посилається у позові на порушення вимог ст.60 Земельного кодексу України та ст.ст.88, 89, 91 Водного кодексу України щодо заборони будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), зокрема, баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів у прибережних захисних смугах.

Судами встановлено, що п.7.7 рішення Київської міської ради від 01.10.2007 №433/3267 передбачено умову користування земельною ділянкою, а саме: частину земельної ділянки в межах прибережних захисних смуг використовувати без права будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) відповідно до вимог статті 61 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Підпунктом 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 26.03.2008 №785 встановлено обов'язок орендаря використовувати частину земельної ділянки в межах прибережних захисних смуг без права будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) відповідно до вимог статті 61 Земельного кодексу України.

Згідно вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 01.10.2007) умови користування та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, є істотною умовою договору оренди землі.

Згідно з вимогами п.2 ч.2 ст.25 названого Закону орендар земельної ділянки зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Оскаржуваними рішенням та договором оренди встановлено обов'язкові для орендаря умови користування земельною ділянкою, згідно яких останній обмежений у праві здійснювати будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) в межах прибережних захисних смуг.

Зважаючи на викладене оспорюваними рішенням та договором не порушено вимог статей 60, 61 Земельного кодексу України та статей 88, 89, 91 Водного кодексу України, що спростовує вищевказані доводи прокурора.

Крім того, прокурор у своїй апеляційній скарзі стверджує, що спірна земельна ділянка надана із порушенням вимог ст.123 Земельного кодексу України, тобто проект відведення земельної ділянки санітарно-епідеміологічним органом не погоджено, як того вимагає ч.6 названої статті, чинної станом на 01.10.2007.

Судами встановлено, що в проекті землеустрою міститься висновок Київської міської санітарно-епідеміологічної станції від 10.09.2007 №1515, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка:

а) придатна - для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу для ТОВ "АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС" в межах визначених Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища та Головним управлінням земельних ресурсів для оформлення в установленому порядку при умові дотримання вимог Водного кодексу, природоохоронного та санітарного законодавств; використовувати земельну ділянку в межах прибережно-захисної смуги р. Дніпра і затоки Дніпра без будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних та лінійних) додаток 13 "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів" від 19.06.1996 №173); збереження загальнодоступності міської зони відпочинку в урочищі "Наталка"; не використовувати під будівництво і витримати санітарно-захисну смугу розміром 100 м від очисних споруд дощового стоку;

б) не придатна (дати обґрунтування) - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торговельно-розважального, культурного, готельно-офісного, для ТОВ "АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС" у зв'язку з тим, що ділянка розміщається в зеленій зоні на берегах водойм урочища "Наталка", які відносяться до ландшафтно-рекреаційних територій на яких будівництво житлово-громадських будівель заборонено, згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 №173, п.4.2, п.6.1, додаток 1, 13.

В той же час, у висновку Київської міської санітарно-епідеміологічної станції від 10.09.2007 №1515 зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки - погоджується при виконанні умов визначених в підпунктах "а", "б".

Виходячи із зазначеного висновку Київської міської санепідстанції, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки вважається погодженим при умові виконання відповідачем 2 вимог, визначених висновком.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що прокурором не доведено і документально не підтверджено факт допущення відповідачем 2 порушення вимог, встановлених Київською міською санепідстанцією у її висновку від 10.09.2007 №1515.

Таким чином, доводи прокурора щодо порушення вимог ст. 123 Земельного кодексу України відхилено правомірно.

Підсумовуючи сукупність наведених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком судів щодо необґрунтованості та недоведеності прокурором наявності порушень вимог закону при передачі в користування відповідачем 1 відповідачеві 2 спірної земельної ділянки, внаслідок яких були б порушені інтереси держави, які підлягають судовому захисту.

У задоволенні позову прокурора правомірно відмовлено не через наслідки спливу позовної давності (про застосування якої заявлено відповідачем 2), а по факту недоведеності позовних вимог.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування Київським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятої у справі постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 у справі № 910/10444/14 залишити без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц

Судді С.Бакуліна

О.Яценко